Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

01.12 – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Щорічно 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який вперше був проголошений ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) у 1988 році, а з 1996 року проводиться ЮНЕЙДС ( Об’єднання організацій ООН для скоординованої боротьби з епідемією ВІЛ/ СНІД). Цей День встановлений з метою підвищення обізнаності про епідемію СНІДу, викликаної поширенням ВІЛ-інфекції, а також як день пам’яті жертв цього захворювання.

Епідемія СНІДу – унікальне явище в історії людства за швидкістю розповсюдження, масштабами та глибиною наслідків. Починаючи з 1981 р., коли було зареєстровано перший випадок СНІДу, світ робить великі зусилля, щоб усвідомити розміри епідемії та сформувати протидію їй.

ООН та організації, що діють під егідою ООН, передусім ВООЗ, наполягають на тому, що ВІЛ/ СНІД – не винятково медична, а біопсихосоціальна проблема.

За темпами розвитку епідемії (швидкістю поширення ВІЛ-інфекції) Україна займає одне з перших місць у Східній Європі. Реальну загрозу для суспільства становить вихід епідемії ВІЛ/ СНІДу за межі груп ризику.

За визначенням ВООЗ, до ключових груп населення, які мають підвищений ризик ВІЛ-інфікування у всіх країнах і регіонах відносяться: особи, які мають не захищені статеві контакти; споживачі ін’єкційних наркотиків; особи, які перебувають у в’язницях та інших закладах закритого типу; працівники сфери сексуальних послуг та їх клієнти.

В Україні вперше серед країн СНД у перший рік державної незалежності прийнято Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (1991). Нову редакцію цього Закону, затверджену Верховною Радою України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) та соціальний захист населення» від 15.11.2001 р., концептуально узгоджено з відповідними вимогами та нормами міжнародних актів з прав людини і рекомендаціями ВООЗ, до яких приєдналася Україна.

Одним з головних досягнень нового законодавства є відмова від політики примусового обстеження уразливих груп населення і впровадження тестування за умови одержання свідомої згоди після попереднього роз'яснення (дотестового тестування) та дотримання конфіденційності і анонімності.

ВІЛ-інфекція викликає прогресуючу втрату функцій імунної системи, яка супроводжується розвитком опортуністичних інфекцій та онкологічних захворювань – синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

Імунодефіцит – це стан імунної системи, при якому спостерігають нестачу функції одного або декількох елементів імунної системи. Розрізняють первинні та вторинні (набуті) імунодефіцити.

Первинний імунодефіцитний стан обумовлений внутрішніми дефектами клітин імунної системи і, в основному, генетично детермінований. Набуті, або вторинні, імунодефіцити часто утворюються в ході інфекційного процесу.

Передача інфекції. ВІЛ може передаватися через рідини організму інфікованих людей, при незахищеному статевому акті з інфікованою людиною; при переливанні зараженої крові; при спільному застосуванні заражених голок, шприців, інших пристосувань для ін’єкцій; використання нестерильних хірургічних інструментів або інших гострих інструментів; від ВІЛ-інфікованої матері до дитини протягом вагітності, під час пологів або під час годування груддю. При звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води передача інфекції не відбувається.

Сьогодні в світі не зареєстровано жодного випадку одужання від ВІЛ. Але застосування специфічної терапії дає можливість подовжити та покращити рівень та якість життя інфікованих осіб.

03.12 – Міжнародний день осіб з інвалідністю

Міжнародний день людей з інвалідністю – Міжнародний день ООН, встановлений резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14.10.1992 року, який відзначається щорічно 3 грудня. Генеральна Асамблея закликає держави проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства.

Особа з інвалідністю – особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.

Інвалідність – обмеження у можливостях, обумовлене фізичними, психічними, сенсорними та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути повноцінно інтегрованою у суспільство і брати участь в житті сім'ї та країни на тих же умовах, що й інші члени суспільства.

У залежності від тяжкості розрізняють три групи інвалідності: І, ІІ і ІІІ. При настанні інвалідності призначають пенсії, соціальні допомоги, пільги та інші види соціального захисту. Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

На сучасному етапі розвитку світового суспільства характерним є прояв розуміння того, що інвалідність не може і не повинна бути підставою для соціальної ізоляції і особливо для соціальної дискримінації людини. Сьогодні світова спільнота розглядає проблеми осіб з інвалідністю не лише як проблеми, що мають значущість для окремих груп, але як проблеми, які стосуються всього суспільства, і є універсально соціально значущими.

За оцінками експертів ООН і Всесвітньої організації охорони здоров'я особи з інвалідністю становлять від 10 до 13% всього населення планети.

Декларація ООН «Про права осіб з інвалідністю», прийнята в грудні 1971 р. і ратифікована більшістю країн світу, дає офіційне визначення поняття «особа з інвалідністю»: це будь-яка персона, яка не може самостійно повністю або частково забезпечити свої потреби нормального соціального і особистого життя через недолік фізичних або розумових можливостей. Це визначення можна розглядати як базове, що є підставою для уявлень про інвалідність, які властиві конкретним державам і суспільствам.

У кожній із зарубіжних країн визначаються соціальні технології, які можуть бути використані для ефективної соціальної підтримки і допомоги осіб з інвалідністю:

• Технологія соціальної реабілітації, яка дозволяє відновити втрачені функції, можливості і психічний стан і за певних умов, повернути людину до нормального, повноцінного й активного життя. Система соціальної реабілітації включає такі її різновиди, як медико-соціальна, психологічна і педагогічна, соціально-економічна, професійна і побутова реабілітація. Реалізація цих видів соціальної реабілітації дозволяє не тільки вилікувати людину, а й подолати, повністю або частково фізичну неміч і слабкість, сформувати у неї позицію про необхідність ведення активного життя, включення в систему трудових і професійних сфер.
• Технологія соціального забезпечення, яка визначає частку держави в утриманні своїх громадян, у тому числі осіб з інвалідністю. Ця технологія включає такі елементи, як: формування відповідної нормативно-правової бази; визначення організацій і установ, в обов'язок яких входить соціальне забезпечення осіб з інвалідністю і визначення порядку діяльності цих організацій; акумуляцію необхідних для соціального забезпечення осіб з інвалідністю коштів; визначення порядку відповідних виплат і їх систематичне здійснення; забезпечення осіб з інвалідністю необхідним для нормального і повноцінного життя інвентарем (візки, протези, автомобілі тощо); організацію і здійснення систематичної і кваліфікованої медичної допомоги.
• Технологія соціального обслуговування, яка координує організацію і здійснення роботи, спрямованої на задоволення потреб осіб з інвалідністю щодо різних соціальних послуг. У структурі соціальної допомоги можна виокремити такі складові, як систематичний догляд за особою з інвалідністю, сприяння йому в отриманні необхідних соціальних послуг в професійній підготовці і працевлаштуванні, в отриманні освіти, допомога в організації дозвілля і спілкування. Така соціальна технологія тісно пов'язана з технологією надання соціальної допомоги, що представляє собою одноразові або короткострокові дії, направлені на ліквідацію або нейтралізацію негативних життєвих ситуацій. Соціальна допомога може надаватися особі з інвалідністю як термінова, у вигляді соціального або соціально-медичного патронажу в умовах стаціонарів, будинків або Центрів денного перебування і вдома.

Основи соціальної роботи з особами з інвалідністю включені у зміст міжнародних документів, які є загальними для всіх верств населення. Так, особливості правового захисту цих осіб відображені у «Загальній декларації прав людини». У ст. 22 наголошується, що «кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави». У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту своєї сім'ї, та інші права і свободи.

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності цих осіб здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування. Напрямки діяльності Міністерства у сфері надання соціальних послуг особам з інвалідністю реалізуються згідно із «Положенням про Міністерство соціальної політики України». Міністерство бере на себе відповідальність щодо забезпечення державної політики у сфері соціальної захищеності цих осіб. Основними напрямками відомства є розробка державних підходів щодо соціального захисту і соціальної роботи із всіма категоріями осіб з інвалідністю.

 

 

Рекомендована література.


Борисова І.С. Стан інвалідності внаслідок професійних захворювань: Україна, 2015 – 2018 / І.С. Борисова // Медичні перспективи. – 2021. – Т. 26. – №1. – С. 232 – 238
Буяшенко В.В. Соціальне піклування в структурі життєдіяльності суспільства: монографія / В.В. Буяшенко. – Київ: ВД «Аскнія», 2010. – 352 с.
Все про соціальну роботу: навч. енциклопед. словник-довідник / За наук. ред. В.М. Пічі. – 3-те вид., вип., перероб і доп. – Львів: Новий Світ – 2000, 2014. – 618 с.
Довідник з соціальної роботи: навч. посіб. / За ред. Л.М. Дунаєвої. – Одеса: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2015. – 402 с
Дубич К.В. Практика соціального забезпечення конкретних категорій населення: навч. посіб. / К.В. Дубич. – Т. 2. – Львів, Магнолія 2006, 2017. – 429 с.
Іванова І.Б. Соціальна робота з людьми з особливими потребами: навч. посіб. / І.Б. Іванова. – Київ: Задруга, 2011. – 416 с.
Капська А.Й. Технології соціальної роботи в зарубіжних країнах: навч. посіб. / А.Й. Капська, Л.М. Завацька, С.В. Грищенко. – Київ: ВД «Слово», 2011. – 248 с.
Поліщук В.П. ВІЛ/ СНІД та формування здорового способу життя: навч. посіб. / В.П. Поліщук, О.В. Молчанець, Г.В. Коротєєва. – Київ, 2008. – 175 с.

 

Бережіть себе і родину!

Дякую за увагу!
Бажаю Вам нових ідей!
Навчаємося, бо ми цього варті!
Підписуйтесь на блог!
Підписуйтесь на канал YouTube.
Підписуйтесь на сторінку у fb. https://www.facebook.com/educationXXII/
Запрошуємо навчатися на фізичному факультеті!