Міжнародний день боротьби з корупцією
(International Anti–Corruption Day) відзначається щорічно 9 грудня з ініціативи Організації Об’єднаних Націй. Цього дня 9 грудня 2003 року на політичній конференції була відкрита для підписання Конвенція ООН проти корупції (ухвалена Генеральною асамблеєю ООН 31.10.2003 р.).
Цей міжнародний договір передбачає заходи із запобігання корупції, покаранню винних, а також механізми міжнародної співпраці в боротьбі з нею. Він зобов’язує держави-члени проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи боротьби з цим явищем. Конвенція набула чинності в грудні 2005 року після її ратифікації 30 країнами. Україна ратифікувала конвенцію 18 жовтня 2006 року.
Згідно з Конвенцією ООН проти корупції (2003) та Конвенцією Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію (1999), корупція – це зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях, в інтересах третіх осіб і груп, а також різні форми незаконного привласнення публічних коштів для приватного використання. Крім того, до корупційних явищ належить і непотизм (кумівство, сімейність).
14.10.2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України №1700-VІІ «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Корупція – це використання особою, зазначеною у ч.1 ст. 3 Закону №1700-VІІ наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/ пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/ пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч.1 ст. 3 цього ж Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.
Корупцію зазвичай поділяють на низову (або побутову, пов'язану із повсякденним життям громадян), бюрократичну, або звичаєву (що виникає при взаємодії громадян, підприємців із чиновниками нижчої та середньої ланки), політичну (корупційну поведінку осіб, які приймають політичні рішення).
Корупція не обмежується отриманням неправомірної вигоди (хабарництвом) і не зводиться тільки до підкупу виключно державних службовців. Це явище поширене в бізнесовому середовищі (приватному секторі), відносинах комерційних структур між собою та державними органами.
Антикорупційна політика є частиною державної політики України та має на меті протидію корупції на всіх рівнях шляхом підвищення прозорості діяльності державних органів, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для розвитку економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення, зниження рівня корупції в Україні та усунення причин і умов, що її обумовлюють, відкритості та гласності при прийнятті рішень та оприлюдненні їх у засобах масової інформації, проведення громадського опитування та обговорення перед їх прийняттям.
Корупція вражає основу демократичних інститутів через спотворення виборчих процесів, перекручення принципу верховенства закону і створення бюрократичних бар’єрів. Подолати корупцію можливо тільки завдяки консолідації всього суспільства та налагодження системи протидії.
Корупція – це міжнародне явище, притаманне тією чи іншою мірою всім країнам. Тому доцільно враховувати світовий досвід запобігання корупції на міжнародному рівні та в окремих країнах, а також політичні, правові, організаційно-управлінські заходи, що здійснюються відповідними владними органами й інституціями з метою зменшення можливостей і звуження меж прояву цього негативного явища.
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна активно протидіє корупції, розроблена Антикорупційна програма Харківського національного університету, з текстом якої можна ознайомитися на офіційному сайті університету. У разі ж виникнення таких ситуацій в університеті студентам рекомендується писати звернення до провідного фахівця з питань протидії корупції (кімната 4-62, Головний корпус).
Пропонується інтерактивна гра. Перейти за посиланням: тут.
Корупція в освіті.
"Українська правда. Життя" продовжує просвітницький проект "Корупція – це... Пояснюємо на пальцях" і разом із юристами компанії ILF та аналітиками платформи YouControl пропонує вам пройти напівжартівливий тест.
10 грудня міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день прав людини (Human Rights Day). У цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Цією декларацією започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру. До створення цього універсального документу не існувало ефективного та дієвого механізму захисту основоположних і невід’ємних прав людини.
У Преамбулі Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея зазначила, що «проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».
Ще одним міжнародним актом, покликаним гарантувати захист прав людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17.07.1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.
Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту статей 3, 22, 42, 51, 53 та інших Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі займає Президент України – гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).Бережіть себе і родину!
Антикорупційний урок (Короткий навчальний посібник)
"Українська правда. Життя" продовжує просвітницький проект "Корупція – це... Пояснюємо на пальцях" і разом із юристами компанії ILF та аналітиками платформи YouControl пропонує вам пройти напівжартівливий тест.
10.12 – Міжнародний день прав людини
10 грудня міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день прав людини (Human Rights Day). У цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Цією декларацією започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру. До створення цього універсального документу не існувало ефективного та дієвого механізму захисту основоположних і невід’ємних прав людини.
У Преамбулі Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея зазначила, що «проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».
Ще одним міжнародним актом, покликаним гарантувати захист прав людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17.07.1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.
Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту статей 3, 22, 42, 51, 53 та інших Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі займає Президент України – гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України), Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України).
Рекомендована література
Аналіз контекстуальних факторів, що впливають на антикорупційну діяльність в регіонах України : аналітичні документи / О. Гус, М. Бадер, А. Мелешевич [та ін.]. – Київ, 2019. – 20 с.
Головатий С. Про людські права. Лекції / С. Головатий. – Київ : Дух і Літера, 2016. – 760 с.
Головін А.С. Права людини: інтерпретаційна діяльність Конституційного Суду України / А.С. Головін. – 2-е вид., доп. та перероб. – Київ : Логос, 2017. – 399 с.
Головченко В.В. Правозастосування і захист прав людини в суверенній Україні : монографія / В.В. Головченко, О.В. Головченко. – Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2012. – 328 с.
Громадянське суспільство проти корупції в Україні: способи впливу : аналітичні документи / М. Бадер, О. Гус, А. Мелешевич [та ін.]. – Київ, 2019. – 24 с.
Енциклопедія сучасної України. – Т.19. – Київ : ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. – 688 с.
Запобігання корупції. Законодавство : практичний посібник. – Київ : Центр учбової літератури, 2017. – 392 с.
Запобігання корупції: підручник / За заг. ред. Б.М. Головкіна. – Харків : Право, 2019. – 296 с.
Корупція в Україні: питання протидії / За заг. ред. В.М. Гаращука. – Харків : ФОП Панов А.М., 2015. – 172 с.
Кулінич І. М. Губернатор ( спогади про О.С. Масельського ). - Харків : Глобус, 1998. - 224 с.
Механізми захисту прав в Україні / Під заг. ред. Є.Б. Кубка. – Київ : ПрАТ «Юридична практика», 2016. – 656 с.
Сапелкін Ю.В. Корупція в Україні: сутність, умови існування, механізми протидії / Ю.В. Сапелкін. – Київ – Львів : Ліга-Прес, 2016. – 188 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар