Сьогодні думаю про комунікацію.
Чесно? Мене дратує її відсутність.
Дратує, коли зі студентами дистанційно складно вибудувати будь-який контакт.
Дратує, коли змінюються правила — і про це не повідомляють учасників процесу.
Дратує, коли енергія йде не на сенси, а на форми службових записок.
І я ловлю себе на думці: найбільше виснажує не робота.
Виснажує хаос у пріоритетах.
Але…
Попри все, поруч є люди, які просто добре роблять свою справу.
Без зайвого шуму.
Без демонстративності.
Які розуміють, що важливо, а що другорядне.
І коли бачиш таких — стає спокійніше.
З’являється відчуття, що в країни є шанс.
Бо тримається вона саме на них.
Можливо, сьогодні мій ресурс — не в ідеальній системі.
А в людях.
👉 Чи можемо ми бути ресурсом одне для одного?
Немає коментарів:
Дописати коментар