Людина, що бачила фізику в природі: Яків Овсійович Гегузін
Історія науки складається не лише з формул, теорій і відкриттів. Вона складається з людей. І постать Якова Овсійовича Гегузіна — це приклад ученого, для якого фізика була не просто професією, а способом бачити й розуміти світ.
Від цеху — до університетської кафедри
1941 року Яків Гегузін закінчив Харківський університет. Проте початок його професійного шляху припав на роки Другої світової війни. У цей час він працював в авіаційній промисловості — у ливарному цеху заводу ФЕД. Це була важка, відповідальна праця з реальними матеріалами, де помилка могла коштувати дуже дорого.
Саме тут він пройшов шлях від майстра цеху до заступника головного металурга заводу. Цей досвід глибоко сформував його наукове мислення: увага до дефектів, процесів, реальних умов існування матеріалу згодом стане визначальною для всієї його наукової діяльності.
З 1950 року його життя знову тісно пов’язане з Харківським університетом — тепер уже як викладача й науковця.
Народження фізики реального кристала
1964 року Яків Овсійович заснував кафедру фізики кристалів і очолив її. Фактично йшлося про формування нового напряму — фізики реального кристала: з дефектами, включеннями, поверхнями, дифузійними процесами.
Разом із колегами, зокрема Володимиром Солунським, він розвивав нові напрями в технологіях порошкової металургії. У центрі цих досліджень була взаємодія фізики й технології — коли теорія перевіряється практикою.
Основні напрями його наукових досліджень охоплювали:
ріст кристалів;
поведінку макроскопічних включень у кристалах у різних силових полях;
взаємодію радіаційного випромінювання з кристалами;
дифузію в об’ємі та на поверхні кристала.
Ці роботи заклали фундамент сучасного розуміння властивостей матеріалів у реальних умовах експлуатації.
Учений, який довіряв читачеві
Віталій Іванович Кібець у статті «Яків Овсійович Гегузін. До 90-річчя з Дня народження» надзвичайно точно передав стиль його наукових текстів:
«Усі його роботи написані з такою любов’ю і довірою до читача, з таким бажанням допомогти йому зрозуміти складні процеси і явища природи, так образно і просто, що читач відчуває себе причетним до їх дослідження».
Це рідкісна якість — уміння пояснювати складне так, щоб людина відчувала себе співучасником пізнання, а не стороннім спостерігачем.
Неперевершений Учитель
Для Якова Овсійовича наука ніколи не була закритою територією «для обраних». Про нього як про наставника В. І. Кібець згадує:
«Яків Овсійович завжди охоче ділився своїми знаннями і розумінням природи, процесів та явищ, що виникають у ній. Він вважав, що перед наукою всі рівні. Кожен — і студент, і досвідчений науковець — має однакове право на власну територію самостійного дослідження, на будь-яку консультацію та на власну думку».
Саме тому система роботи з молоддю на кафедрі фізики кристалів була вибудувана так, що наука захоплювала і заохочувала. На кафедрі завжди було багато аспірантів і пошуковців, а праці цієї наукової школи принесли їй заслужене визнання.
Людина культури й життя
Доцент кафедри фізики кристалів Інесса Василівна Воробйова так згадує Якова Овсійовича:
«Яків Овсійович умів поєднувати сувору логіку вченого з яскравим і образним сприйняттям навколишнього світу. Він любив природу, захоплювався її красою, помічав і аналізував природні явища, які згодом використовував під час написання науково-популярних книг. Його книги унікальні й не втратили свого значення до сьогодні. Він прекрасно знав і любив художню літературу, напам’ять цитував поетів. Любив музику і з задоволенням співав пісні та романси під час туристичних походів і виїздів на природу разом зі співробітниками. Він любив життя, дуже багато знав і завжди ділився своїми знаннями. Це була багатогранна особистість: захоплень було багато, але головний інтерес завжди був пов’язаний із фізикою».
Саме ця цілісність особистості й робить його науково-популярні праці живими й актуальними навіть сьогодні.
Наукова школа, що продовжує жити
Яків Овсійович Гегузін був неперевершеним Учителем. Під його опікою сформувалося ціле покоління науковців, імена яких сьогодні займають почесні місця в розвитку науки: Солунський, Рабець, Кагановський, Сімеонов, Дзюба, Кібець, Файнштейн, Ємець, Бойко, Воробйова, Мацокін, Парицька, Богданов, Гарбовицька, Квітка та багато інших.
На жаль, Учителя і деяких його учнів уже немає поруч із нами. Але їхні роботи продовжують жити — у книгах, статтях, лекціях і в тих, кого вони навчають сьогодні.
Визнання і науковий доробок
Науковий доробок Якова Овсійовича налічує 451 публікацію. Його праці були відзначені високими нагородами:
премією ім. Соболевського АН УРСР — за монографію «Макроскопічні дефекти в металах»;
Першою премією Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР — за роботу «Дифузійна зона»;
премією ім. Я. І. Френкеля — за сукупність праць у галузі фізики спікання.
Серед ключових робіт ученого:
«Макроскопічні дефекти в металах» (1962);
«Фізика спікання» (1967, 1984);
«Рух макроскопічних включень у твердих тілах» (1971, у співавторстві);
«Migration of Macroscopic Inclusions in Solids» (Нью-Йорк — Лондон, 1973);
«Physik der Sintern» (Лейпциг, 1973);
«Дифузійна зона» (1979);
«Дифузійні процеси на поверхні кристала» (1984, у співавторстві).
Пам’ять, що звучить
Яків Овсійович залишив після себе не лише наукові тексти, а й теплу людську пам’ять — зокрема спогади про свого друга, українського поета Давида Каневського.
Немає коментарів:
Дописати коментар