Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть очима штучного інтелекту: хто тримав націю? (ChatGPT, Gemini та DeepSeek)

Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть очима штучного інтелекту: хто тримав націю

Хто вони за версією ШІ (Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть: люди, які тримали націю)

Я поставила однаковий запит трьом популярним мовним моделям штучного інтелекту — ChatGPT, Gemini та DeepSeek:

«Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть: люди, які тримали націю».

Мені було цікаво побачити, як штучний інтелект інтерпретує історичну пам’ять, кого вважає ключовими постатями та які акценти розставляє.

ChatGPT

Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть — це група освічених, культурно активних людей, які відігравали ключову роль у збереженні національної свідомості, розвитку освіти, науки, культури та мистецтва в умовах колоніального і політично обмеженого середовища. Вони були своєрідним «моральним стрижнем» нації, адже саме завдяки їхній діяльності українська культура, мова та національна ідентичність не зникли.

Хто вони були і чим займалися:

Письменники та поети
– творили національну літературу, популяризували українську мову й культуру.
Приклади: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний.
Вчені та педагоги
– розвивали освіту, науки, досліджували історію та культуру України.
Приклади: Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Сергій Єфремов.
Митці та композитори
– створювали музичні, образотворчі та театральні твори, що зміцнювали національну самосвідомість.
Приклади: Микола Лисенко, Марія Заньковецька, Ілля Рєпін (хоча жив переважно в Росії, підтримував українські теми).
Громадські діячі та політики
– боролися за права українців, розвивали просвітницькі й культурні організації.
Приклади: Михайло Грушевський, В’ячеслав Липинський.
Журналісти та публіцисти
– поширювали ідеї національної самосвідомості, критикували соціальні й політичні проблеми.
Приклади: Олександр Кониський, Михайло Старицький.

Чому їх називають «тримачами нації»

Вони зберігали українську мову та традиції в умовах заборон, репресій і асиміляційних політик.
Створювали літературу, науку, мистецтво та освіту, які формували національну ідентичність.
Надихали суспільство на боротьбу за власні права, освіту та культуру.

Gemini

Це глибока і багатогранна тема. Українська інтелігенція ХІХ–ХХ століть — це феномен, який часто називають «бездержавною армією». У час, коли Україна не мала власних кордонів, армії чи політичних інституцій, саме ці люди зберігали ідентичність, мову та європейський вектор розвитку.

Це не просто список імен, це покоління, кожне з яких мало свою місію і свою трагедію. Ось як можна структурувати цих людей, що «тримали націю»:

1. Будителі та Пророки (Перша половина ХІХ ст.)

Це час, коли українську культуру вважали селянською, а мову — діалектом, приреченим на зникнення. Їхня місія була — довести, що Україна існує.

Іван Котляревський: Його «Енеїда» стала першим доказом того, що українською мовою можна творити високу літературу, жартувати і фіксувати національний характер.
Тарас Шевченко: Він зробив більше, ніж просто писав вірші. Він дав нації «Кобзар» — книгу, яка стала національною Біблією. Шевченко перетворив малоросійського селянина на українця з почуттям гідності.
Кирило-Мефодіївське братство (Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш): Вони першими сформулювали політичну ідею України як рівної серед слов'янських народів, а не підлеглої імперії.

2. Титани праці та творці сенсів (Друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

В умовах жорстких заборон (Емський указ, Валуєвський циркуляр) вони взяли на себе роль «каменярів», будуючи фундамент науки та культури.

Іван Франко: Людина-університет. Він інтегрував українську культуру в європейський контекст, перекладав світову класику, писав наукові праці та політичні програми.
Леся Українка: Вона вивела українську літературу з побутового, «хуторянського» рівня на рівень світової драми. Її інтелект та ерудиція ставили її в один ряд з кращими європейськими модерністами.
Михайло Драгоманов: Політичний мислитель, який наполягав на тому, що український рух має базуватися на європейських цінностях свободи особистості, а не лише на етнографії.
Микола Лисенко: Композитор, який створив національну музичну школу.

3. Державотворці (1917–1921 рр.)

Коли імперії впали, саме інтелігенція очолила створення Української Народної Республіки (УНР). Це унікальний випадок в історії, коли державою керували професор історії та письменник.

Михайло Грушевський: Історик світового рівня, голова Центральної Ради. Його монументальна «Історія України-Руси» довела історичну тяглість і окремішність українського народу.
Володимир Винниченко: Талановитий письменник і суперечливий політик, голова уряду.
Павло Скоропадський: Гетьман, який за короткий час заснував Академію наук, університети та бібліотеки, залучивши до розбудови еліту (Вернадського, Нарбута).

4. Розстріляне відродження (1920–1930-ті рр.)

Найтрагічніше покоління. Молоді, талановиті, модерні митці, які повірили в можливість розвитку української культури в радянських умовах, і були знищені сталінським режимом.

Микола Хвильовий: Ідеолог гасла «Геть від Москви! Дайош Європу!». Він бачив Україну самостійним культурним гравцем.
Лесь Курбас: Геній театру, який випередив свій час, створюючи експериментальний театр європейського рівня («Березіль»).
Валер'ян Підмогильний: Творець українського урбаністичного роману («Місто»).
Микола Зеров та неокласики: Вони тримали планку високої естетики та античної освіти.

Більшість із них закінчили життя в урочищі Сандармох або на Соловках, але їхній короткий спалах заклав основу модерної української культури.

5. Шістдесятники та Дисиденти (1960–1980-ті рр.)

Ті, хто чинив моральний опір тоталітарній системі. Вони знали, що їх чекають табори, але обрали совість.

Василь Стус: Символ незламності. Поет, який відмовився йти на компроміс із совістю заради життя. Його смерть у таборі стала вироком радянській системі.
Ліна Костенко: Її «мовчання» у роки застою звучало гучніше за офіційні оди. Вона стала моральним авторитетом нації.
В'ячеслав Чорновіл: Публіцист і політик, який перетворив дисидентський рух на політичну боротьбу за незалежність.
Сергій Параджанов та Іван Миколайчук: Генії кіно, що створили поетичний кінематограф («Тіні забутих предків»), який вразив світ.

Що їх об'єднує?

Європоцентризм: Більшість із них бачили Україну частиною європейського культурного простору.
Універсальність: Вони часто були одночасно письменниками, політиками, перекладачами та істориками.
Жертовність: Майже кожен із цього списку заплатив за свої переконання свободою або життям.

Ці люди — це хребет нації. Завдяки їм у 1991 році Україна не починала з нуля, а відновлювала те, що вони берегли століттями.

Що б ви хотіли дізнатися детальніше? Можу розповісти про феномен «Розстріляного відродження» або про конкретну постать, яка вас найбільше зацікавила.

Deepseek

Українська інтелігенція XIX-XX століть — це суцільний каркас національної ідентичності, свідомості та духу. В умовах відсутності власної держави, заборон мови та переслідувань саме ці люди стали "нервовою системою" нації, яка зберігала, відроджувала та будувала українську ідею. Вони працювали не лише в галузі культури, але й в науці, освіті, громадському житті, часто ціною власного благополуччя та свободи.

Їх можна умовно поділити на кілька хвиль та груп:

XIX століття: Пробудження та "націотворці"

Це першопрохідці, які зібрали українську мозаїку з-під уламків імперій.

Тарас Шевченко (1814-1861) — безперечний символ. Його поезія стала "духовною конституцією" українців, заклав основи національної міфології та етики. Не лише літератор, але й мислитель, художник, політичний в'язень.
Пантелеймон Куліш (1819-1897) — енциклопедічно обдарована постать: письменник, історик, етнограф, мовознавець, перекладач. Створив одну з перших фонетичних абеток ("кулішівка"), написав фундаментальні історичні праці.
Микола Костомаров (1817-1885) — історик, один із засновників кирило-мефодієвського братства. Його праця "Книги битій українського народу" та концепція "двох руських народностей" формували історичну свідомість.
Марко Вовчок (1833-1907) — письменниця, яка ввібрала в прозу народну мову і розкрила тему кріпацтва. Її твори перекладалися по всій Європі.
Брати Андрій та Олександр Роздольські, Володимир Навроцький — представники галицької інтелігенції, що працювали в Австро-Угорщині ("українофіли"). Вони розвивали пресу, літературу, громадські організації.

Кінець XIX — початок XX: Будівництво інституцій

Від творення ідеї — до створення інфраструктури: наукових товариств, шкіл, театрів.

Михайло Грушевський (1866-1934) — архітектор національної історії. Його 10-томна "Історія України-Руси" стала підґрунтям для усвідомлення окремішності та давності українського народу. Голова Центральної Ради (1917-1918).
Леся Українка (1871-1913) — геніальна поетеса і драматург, яка вивела українську літературу на європейський рівень, наповнивши її філософськими, феміністичними та соціальними мотивами.
Іван Франко (1856-1916) — "Каменяр" з Галичини, який поєднав соціалістичні ідеї з національним відродженням. Письменник, науковець, публіцист, перекладач. Його діяльність зробила українську мову повноцінним інструментом для сучасної науки та політики.
Микола Лисенко (1842-1912) — основоположник національної класичної музики, композитор, який створював опери на національні сюжети ("Тарас Бульба"), збирав і обробляв народні пісні.
Борис Грінченко (1863-1910) — письменник, педагог, лексикограф. Його "Словник української мови" (в 4 томах) — монументальна пам'ятка, що систематизувала та легалізувала літературну мову.
Михайло Коцюбинський (1864-1913) — майстер психологічної прози, який модернізував українську літературу ("Тіні забутих предків").

Доба УНР та 1920-ті: Розквіт і трагедія "Розстріляного відродження"

Коротка доба вільної творчості та жорстоке її знищення.

Академіки Сергій Єфремов, Агатангел Кримський, Дмитро Багалій — науковці, які розбудовували Українську академію наук (УАН), систему вищої освіти.
Микола Хвильовий (1893-1933) — провідний письменник епохи, ідеолог "українського комунізму", автор гасла "Геть від Москви!". Його самогубство стало знаком кінця епохи.
Лесь Курбас (1887-1937) — геніальний театральний режисер, засновник авангардного театру "Березіль". Розстріляний.
Михайло Бойчук (1882-1937) — художник-монументаліст, засновник власної школи ("бойчукісти"). Розстріляний разом з більшістю учнів.
Валер'ян Підмогильний (1901-1937), Григорій Косинка (1899-1934), Майк Йогансен (1895-1937) — талановиті письменники-прозаїки, знищені більшовицьким режимом.
Михайло Драгоманов (1841-1895) — хоча він працював раніше, його ідеї (федералізм, соціалізм, європеїзм) вплинули на ціле покоління.

Друга половина XX століття: Шістдесятники та дисиденти

Нова генерація, яка в умовах радянської цензури та репресій відроджувала національну пам'ять і боролася за права людини.

Василь Стус (1938-1985) — поет, правозахисник, один з найяскравіших моральних авторитетів. Загинув у радянському таборі. Герой України (посмертно).
Вячеслав Чорновіл (1937-1999) — журналіст, дисидент, засновник Руху. Багаторазово ув'язнювався. Символ політичної боротьби за незалежність.
Євген Сверстюк (1928-2014) — літературознавець, есеїст, публіцист, моральний філософ. Автор знаменитого "Євангеліє від Івана".
Іван Дзюба (1931-2022) — літературознавець, автор підпільного трактату "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1965) — програмного документу українського опору.
Ліна Костенко (нар. 1930) — велика поетеса, яка ніколи не йшла на компроміси із владою, своєю творчістю підтримувала "душевний імунітет" нації.
Василь Симоненко (1935-1963) — поет-романтик, чия поезія стала гімном національної гідності для молоді ("Ти знаєш, що ти — людина?").
Алла Горська (1929-1970) — художниця-монументалістка, дисидентка. Одна з перших, хто висвітлив тему розстріляного відродження. Вбита КДБ.

Що їх усіх об'єднує?

Служіння ідеї, а не владі. Вони працювали часто на громадських засадах, без фінансування, під загрозою.
Енциклопедизм. Багато хто поєднував літературу з історією, етнографією, перекладами, громадською діяльністю.
Мова як форт. Усі вони свідомо розвивали, очищали та утверджували українську мову як інструмент високої культури.
Зв'язок з народом. Інтелігенція не була відірваною елітою; вона вивчала, описувала та просвітняла народ, бачачи в ньому джерело сили.
Жертвенність. Багатьох заслали, ув'язнили, розстріляли, довели до самогубства, змусили до мовчання. Їхня біографія часто — це біографія страждання за Україну.

Ці люди були "альтернативною державою" — простором, де жили мова, пам'ять, гідність і честь, коли формальна державність була втрачена. Саме вони зберегли націю для моменту, коли вона змогла відродити свою державність.

NotebookLM

Завантажити: тут

Що спільного у відповідях ChatGPT, Gemini та DeepSeek?

Попри різний стиль, обсяг і глибину, всі три моделі сходяться в принципових тезах, які формують спільний «каркас» образу української інтелігенції.

Центральна роль мови і культури

У кожній відповіді мова і культура — не другорядні, а ключові інструменти виживання нації.

література як форма опору;
освіта як спосіб передачі ідентичності;
мистецтво як код нації.

➡️ Спільний меседж:
українська мова — не просто засіб спілкування, а фортеця національного буття.

Ті самі ключові постаті

Незалежно від моделі, постійно з’являються одні й ті самі імена:

Тарас Шевченко — духовний символ
Іван Франко — універсальний інтелектуал
Леся Українка — європейський рівень думки
Михайло Грушевський — історична легітимація нації
Микола Лисенко — музичний код України
Василь Стус, Ліна Костенко, Чорновіл — моральний опір ХХ ст.

Наступність поколінь

У всіх відповідях простежується безперервний ланцюг:

ХІХ ст. — пробудження
кінець ХІХ – поч. ХХ — інституціалізація
1917–1921 — державотворення
1920–30-ті — Розстріляне відродження
1960–80-ті — дисидентський рух

➡️ Спільне бачення:
українська інтелігенція — це процес, а не окремі герої.

Різниця ключова:

ChatGPT пояснює,
Gemini розповідає,
DeepSeek документує.

Різниця між відповідями не в «правильності», а в оптиці бачення.
ChatGPT дає каркас,
Gemini — сенси й емоції,
DeepSeek — глибину й доказову базу.

Разом вони показують, що історія української інтелігенції — це одночасно знання, переживання і памʼять.

Штучний інтелект може швидко відтворити імена та факти, але зберігати націю можуть лише люди.

Завдання вчителя — навчити дітей не лише читати відповіді ШІ, а думати, порівнювати та робити власні висновки.

5 конкретних і практичних прикладів, як порівняння відповідей різних ШІ на один історико-культурний запит можна використати в освітньому процесі.

Філософія формування критичного мислення.

1️⃣ Урок критичного мислення

Формат: історія / українська література / громадянська освіта

Завдання учням:

Учні отримують однаковий запит і 3 різні відповіді ШІ.
Потрібно:
- визначити, де більше фактів, де — емоцій;
- знайти суб’єктивні формулювання;
- сформулювати власний висновок.

Результат:
Учні розуміють, що навіть «розумні машини» дають різні інтерпретації, а істина потребує аналізу.

2️⃣ Інтегрований урок «Історія + Медіаграмотність»

Формат: 8–11 класи

Завдання:

Порівняти відповіді ChatGPT, Gemini та DeepSeek як медіатексти.
Проаналізувати:
- стиль подачі;
- маніпулятивні або емоційні елементи;
- наявність/відсутність джерел.

Додатково:
Запропонувати учням переписати одну відповідь, зробивши її:

більш нейтральною;
або, навпаки, публіцистичною.

3️⃣ Проєктна робота «Один запит — різні сенси»

Формат: довготривалий проєкт (2–3 тижні)

Хід роботи:

Кожна група працює з однією моделлю ШІ.
Учні:
- аналізують подачу матеріалу;
- перевіряють факти за підручником або першоджерелами;
- готують презентацію «Наш ШІ про українську інтелігенцію».

Фінал:
Загальна дискусія:

«Який підхід допомагає краще зрозуміти історію — фактологічний, емоційний чи системний?»

4️⃣ Написання есе або рефлексії

Формат: українська мова та література / історія

Тема есе (на вибір):

«Чи може штучний інтелект зберігати національну памʼять?»
«Кого ШІ вважає героєм і чому?»
«Де межа між фактом і інтерпретацією в історії?»

Важлива умова:
Учень має посилатися:

на відповіді ШІ;
і на власні знання / підручник.

5️⃣ Підготовка до усних виступів і дебатів

Формат: старша школа, університет, гуртки

Завдання:

Один учень захищає позицію ChatGPT,
другий — Gemini,
третій — DeepSeek.

Мета:

навчитися аргументувати;
відстоювати точку зору;
відрізняти дані від інтерпретацій.

Розширення:
Додати роль «фактчекера», який перевіряє твердження з відповідей ШІ.

Відповіді штучного інтелекту показали лише один можливий зріз теми. Але історія української інтелігенції — це не завершений текст і не список імен. Це простір для роздумів, доповнень і діалогу.

👉 Запрошую вас до обговорення в коментарях:

Яких постатей, на вашу думку, бракує у відповідях ШІ?
Чия роль у збереженні нації є недооціненою?
Яка відповідь — ChatGPT, Gemini чи DeepSeek — відгукнулася вам найбільше і чому?
Чи варто використовувати подібні приклади зі штучним інтелектом у школі?

Ваші коментарі — це продовження цієї статті.
Саме в обміні думками народжується глибше розуміння нашої історії й того, як і ким вона зберігається сьогодні.

Долучайтеся до розмови

Сторінки