День української писемності та мови відзначається в Україні щороку 9 листопада
Заснований він у 1997 році, коли Президент України Л. Кучма видав Указ №1241/97 «Про День української писемності та мови».
9 листопада – це день вшанування пам’яті Нестора-Літописця, у цей день покладають квіти до його пам’ятників, згадують інших популяризаторів українського слова, також проводять акції вшанування української мови.
Нестор Літописець (1056 –1114) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису, укладеного на початку 12-го століття – «Повісті врем’яних (минулих) літ». Цей твір став головним джерелом вивчення стародавньої спадщини в нашій країні.
З того часу наша мова пройшла шлях від літописів до сучасного світу: народна і прадавня, милозвучна і вокальна, щира і сердечна, відображення національної культури, духовної та громадської думки поколінь.
Києво-Печерська лавра на початку ХVII ст. поклала початок усього київського друкарства. Лаврські друки поширювалися далеко за її межами. Протягом усієї історії існування, друкарня була оздоблена найдосконалішим для того часу обладнанням. На нижньому поверсі розташовувалася парова машина, що забезпечувала опалення всього корпусу і приводила в дію друкарські та токарні верстаки, на середньому поверсі було розміщено сім швидкодрукарських машин та ручний верстат, а також набірну і склад матеріалів, на верхньому – сушильню, хромолітографію, фототипію і книгопідбірню. Хромолітографія – це спосіб кольорового друку, для кожного відтінка підбиралась окрема пластина. Фототипія – це фотомеханічний процес, для типографічного кліше, тиражування малюнків.
Лаврська друкарня становила великий інтерес. Неодноразово її відвідував Т. Шевченко. Тепер у цій будівлі діє Музей книги і друкарства України. Лаврська друкарня відігравала значну роль культурно-просвітницького центру, носія духовних та культурних цінностей українського народу, та його мови. Тут створювалися справжні шедеври книжкового мистецтва, поширювалося на весь світ друковане слово, створене й увічнене талановитими творцями. У типографії видавали переважно книги церковно-історичного напряму, навчальні посібники, навчальну літературу.
Нестор Літописець (1056 –1114) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису, укладеного на початку 12-го століття – «Повісті врем’яних (минулих) літ». Цей твір став головним джерелом вивчення стародавньої спадщини в нашій країні.
З того часу наша мова пройшла шлях від літописів до сучасного світу: народна і прадавня, милозвучна і вокальна, щира і сердечна, відображення національної культури, духовної та громадської думки поколінь.
Києво-Печерська лавра на початку ХVII ст. поклала початок усього київського друкарства. Лаврські друки поширювалися далеко за її межами. Протягом усієї історії існування, друкарня була оздоблена найдосконалішим для того часу обладнанням. На нижньому поверсі розташовувалася парова машина, що забезпечувала опалення всього корпусу і приводила в дію друкарські та токарні верстаки, на середньому поверсі було розміщено сім швидкодрукарських машин та ручний верстат, а також набірну і склад матеріалів, на верхньому – сушильню, хромолітографію, фототипію і книгопідбірню. Хромолітографія – це спосіб кольорового друку, для кожного відтінка підбиралась окрема пластина. Фототипія – це фотомеханічний процес, для типографічного кліше, тиражування малюнків.
Лаврська друкарня становила великий інтерес. Неодноразово її відвідував Т. Шевченко. Тепер у цій будівлі діє Музей книги і друкарства України. Лаврська друкарня відігравала значну роль культурно-просвітницького центру, носія духовних та культурних цінностей українського народу, та його мови. Тут створювалися справжні шедеври книжкового мистецтва, поширювалося на весь світ друковане слово, створене й увічнене талановитими творцями. У типографії видавали переважно книги церковно-історичного напряму, навчальні посібники, навчальну літературу.
Колекція онлайн.
Перша типографія у Харкові з'явилась у 1775 році. А перша бібліотека в місті була відкрита у 1761 році при Харківському колегіумі, де викладав у той час Григорій Савич Сковорода (1722–1794) – видатний український філософ, поет, педагог. Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови, поезії та байки – українською народною. Байкам Сковороди притаманний глибокий зміст, він вважав байку «мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу». Його можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі. Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Твори Сковороди не друкувалися, вони ширилися через переписування. Його літературна спадщина належить до надбань вітчизняної мовної культури, її він не тільки збагатив, а і був передвісником нової епохи, в якій українське живе слово стало літературною мовою. У 2022 році ми будемо відзначати 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди.
В кінці ХVIII століття, а саме у 1798 році українська мова була прирівняна до літературної мови після виходу першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського (1769–1838 рр.). Першим висловити свої почуття і думки живою народною мовою, пробудивши любов до українського живого слова, він став зачинателем нової української літератури.
Народився Іван Петрович у Полтаві, початкову освіту здобув у парафіяльній школі, пізніше в Полтавській духовній семінарії, де викладали освічені педагоги, вихованці Київської академії та Харківського колегіуму. Під час навчання юнак приділяв багато уваги поетиці. Захопившись епічною поемою «Енеїда» римського поета Вергілія, він згодом «перелицював» цей твір українською мовою. Повний текст його твору під назвою «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским» опублікували у Харкові в 1842 році, вже після смерті автора. Відтоді було безліч перевидань.
Перша типографія у Харкові з'явилась у 1775 році. А перша бібліотека в місті була відкрита у 1761 році при Харківському колегіумі, де викладав у той час Григорій Савич Сковорода (1722–1794) – видатний український філософ, поет, педагог. Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови, поезії та байки – українською народною. Байкам Сковороди притаманний глибокий зміст, він вважав байку «мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу». Його можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі. Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Твори Сковороди не друкувалися, вони ширилися через переписування. Його літературна спадщина належить до надбань вітчизняної мовної культури, її він не тільки збагатив, а і був передвісником нової епохи, в якій українське живе слово стало літературною мовою. У 2022 році ми будемо відзначати 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди.
В кінці ХVIII століття, а саме у 1798 році українська мова була прирівняна до літературної мови після виходу першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського (1769–1838 рр.). Першим висловити свої почуття і думки живою народною мовою, пробудивши любов до українського живого слова, він став зачинателем нової української літератури.
Народився Іван Петрович у Полтаві, початкову освіту здобув у парафіяльній школі, пізніше в Полтавській духовній семінарії, де викладали освічені педагоги, вихованці Київської академії та Харківського колегіуму. Під час навчання юнак приділяв багато уваги поетиці. Захопившись епічною поемою «Енеїда» римського поета Вергілія, він згодом «перелицював» цей твір українською мовою. Повний текст його твору під назвою «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским» опублікували у Харкові в 1842 році, вже після смерті автора. Відтоді було безліч перевидань.
«Енеїда» І. П. Котляревського – це не тільки жартівлива, бурлескна переробка поеми Вергілія, а і енциклопедично широка картина українського життя кінця ХVIII ст., за якого можна вивчати українську ментальність, якості національного характеру українського народу.
З відкриттям в 1805 році у Харкові університету з'явилася необхідність мати свою друкарню, яка б забезпечувала всі потреби наукової та навчальної діяльності університету. Ще в 1804 році В. Н. Каразін придбав необхідні друкарські приналежності і запросив друкаря. Під друкарню було відведено приміщення в головному корпусі, колишньому генерал-губернаторському будинку. Друкарня систематично поповнювалась новим обладнанням і матеріалами і вже до середини ХIХ століття налічувала 6 друкарських верстатів і 78 сортів абеток і знаків.
Перші дії друкарні почалися в 1805 році. Друкувалися циркулярні розпорядження, сповіщення. 20 вересня почала друкуватися перша книга «Досвід риторики» ректора І. С. Ризького. З Харківським університетом пов'язане і початок розвитку періодичної преси. З 1816 року почав друкуватися перший в Україні літературно-художній, науковий та громадсько-політичний місячник «Український вісник» (1816-1819).
Ініціаторами створення, авторами, редакторами, видавцями були викладачі Харківського університету.
В «Українському віснику» друкувалися матеріали з науки і мистецтва, статті, також перекладні на загальнокультурні, релігійні і філософські теми, статті з історії – М. Маркова, етнографії – О. Льовшина, економіки – В. Каразіна, педагогіки і літератури – Р. Гонорського, літературної і театральної критики – Є. Філомафітського. Одним із провідних елементів концепції журналу було розширення інформації про рідний край, ознайомлення з його історією, з літературними творами, в тому числі і українською.
Серед публікацій журналу такі твори – «Гетьман Хмельницький» М. Маркова, «О малой России» – історичний огляд Г. Квітки-Основ’яненка, статті про життя і діяльність Г. Сковороди, поезії місцевих поетів. Так в «Українському віснику» вперше з’явилися українською мовою твори Петра Петровича Гулака-Артемовського (1790–1865), а також його переклади класиків світової літератури: Руссо, Гете, Горація, Міцкевича та інших. До творчого доробку П. П. Гулака-Артемовського належать також байки, притчі, вірші, балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму. Він наступний за І. П. Котляревським поет, який використовував бурлеск, і ввів в українську літературу жанр балади та байки.
У 2017 році поблизу університету було встановлено пам’ятник ректору Харківського університету П. П. Гулаку-Артемовському, як вшанування пам’яті його діяльності просвітника, письменника і талановитого поета, який з’єднав минуле і майбутнє в одне велике історичне живе ціле завдяки мові.
Рекомендована література
- Неизданные сочинения / Петр Петрович Гулак-Артемовский. – Київ : Типография имп. Университета Св. Владимира, 1897. – 26 с. - Оттиск из журнала "Киевская старина" . –
- Речь, произнесенная в торжественном собрании к студентам имп. Харьковского университета в первый день сентября 1828 года, э.о. профессором П. Артемовским-Гулаком при начатии нового курса учения / Петр Петрович Гулак-Артемовский. – Харків : Типография Харьковского университета, 1828. – 22 с.
- Сочинения / Петр Петрович Гулак-Артемовский. – Київ : Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1888 . – 26 с. - Отд. отт "Киевской старины"
- Байки, балади, лірика / Петро Петрович Гулак-Артемовський ; Упоряд., вступ.ст. та приміт. Іван Іванович Пільгук ; Редкол.: Микола Платонович Бажан, Олекса Єлисєйович Засенко, Степан Андрійович Крижанівський . – Київ : Радянський письменник, 1958 . – 211 с. : 1л.
- Українські поезії / Петро Петрович Гулак-Артемовський. – Б.м. : Держвидав України . – 383 с.
- Сковорода Г. С. Харківські байки : пер. с рус. / Григорій Савич Сковорода ; Ред. Павло Григорович Тичина ; Передмова Сава Христофорович Чавдаров. – Київ : Держлітвидав, 1946. – 31 с.
- Кальве Г. де. Сковорода, украинский философ / Гесс де Кальве, Густав Ив. Вернет. – 1817 // Украинский вестник, издаваемый Е.М.Филомафитским. – 1817 . – Ч.6, Кн.4: апрель. – С. 106–131. – Режим доступа : http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/1492.
- Питання українського мовознавства.Кн.1 . – 1956 . – 98 с.Житецький П. Г. "Енеїда" Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури XVIII століття / Павло Гнатович Житецький . – Київ : Друкарня Акц. Т-ва "Петро Барський в Київі" : Всеукраїнський кооперативний видавничий союз, 1919 . – 119 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар