Пам’яті Вадима Мацокіна — професора кафедри фізики кристалів Каразінського університету

Сьогодні — день народження Вадима Павловича Мацокіна.

Людини, яка залишила по собі не лише наукові праці, а й простір світла, гідності та справжньої любові до науки.

Життя Вадима Павловича можна порівняти з монокристалом, який він так ретельно досліджував: попри складну внутрішню структуру — «дислокації» долі, випробування, напруження часу — він залишався цілісним, прозорим і надзвичайно міцним у своїх принципах, людяності й доброті.

Видатний науковець, доктор фізико-математичних наук, багаторічний професор кафедри фізики кристалів Каразінського університету, він 55 років свого життя віддав науці й кафедрі, яку не просто розбудовував — якою жив.
Він умів бачити красу в деталях: у знімках дислокацій, у тонких експериментальних нюансах, у щирій радості відкриття.
І так само тонко він відчував людей — ніколи не підвищуючи голосу, завжди залишаючись шляхетним і уважним.

Поза лабораторіями були гори. Довгі маршрути. Великий рюкзак — як символ внутрішньої сили, витривалості й свободи.
Наука й вершини — дві висоти, які Вадим Павлович умів поєднувати.

«Як хочеться просто попрацювати цілий день на кафедрі…»
Ці слова сьогодні звучать як формула життя, прожитого чесно, з любов’ю і повною віддачею.

Його справа триває — у його учнях, у його синові Дмитрові Вадимовичу, у кожному, хто навчився бачити сенс у деталях і не зраджувати своїм принципам.

Світла пам’ять ученому, вчителю й Людині з великої літери.