9 березня – День народження Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861) – українського поета, художника, мислителя
Тест: Як добре Ви знаєте Кобзаря
Творчість Тараса Шевченка
Тарас Шевченко в українському вимірі
25 лютого (9 березня) 1814 р. в Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії в сім’ї кріпаків Григорія Івановича Шевченка та його дружини Катерини Яківни з роду Бойків, що належали магнату генерал-лейтенанту Василю Васильовичу Енгельгардту, народився син. Його назвали Тарасом. Енгельгардт володів майже 18 тисячами кріпаків чоловічої статі. Тільки на Київщині йому належало понад вісім тисяч душ.
Малий Тарас зростав допитливим хлопчиком у мальовничому куточку України. Він любив слухати розповіді свого діда – учасника Коліївщини, козацько- селянського повстання у 1768-1769рр. проти Речі Посполитої. Коли Тарасу було дев’ять років, знесилена тяжкою працею, на сороковому році життя, померла його мати. Про неї пізніше поет напише:
Там матір добрую мою,
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила.
Батько Тараса одружився вдруге. Мачуха Оксана Терещенко, в якої було троє дітей, не злюбила Тараса і його життя стало нестерпним. Хлопчик проводив цілі дні у полі, дивився на степ і мріяв. 1825 року помер його батько і життя 11-річного підлітка стало ще тяжчим. Деякий час Тарас жив у дядька Павла, який став його опікуном. Це була сувора людина, хлопчику доводилось важко працювати разом із наймитами у господарстві. Тарас не витримав такого життя й перейшов до кирилівського дияка Петра Богорського. Життя у нього було напівголодним, і Тарас починає шукати іншого притулку, переходячи від одного диякона до другого, але втративши будь-яку надію навчитись у них малярству, повертається додому і пасе громадську череду.У Тараса була пристрасть до малювання, з ранніх років він цікавився й народною творчістю. Пісні мами дуже вплинули на юного Тараса. Вони були одним із основних джерел формування Шевченка як поета. Тарас у дияків навчився читати й писати, захопився художньою літературою, переписував твори Г. Сковороди, читав «Енеїду» І. Котляревського. Здібності хлопчика до живопису помічає відомий в окрузі маляр. Тарасові вже 14 років, а для навчання малярству повинен бути дозвіл поміщика. Шевченко йде у Вільшану до управителя маєтків. Та замість дозволу навчатися, Тарас потрапляє на кухню кухарчуком, а потім кімнатним козачком.
Восени 1829 р. разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до м. Вільно, куди пана призначили на службу. Майбутній поет надовго залишає рідний край. Пан був черствою людиною, жорстоко ставився до своїх підлеглих, знущався з козачка. Та помітивши нахил його до малювання, вирішив зробити із нього кімнатного художника й віддав у науку. Під час навчання Тарас мав змогу часто бувати в місті, ознайомлюватися з архітектурою, природою. Тут він зустрівся зі швачкою Ядвігою Гусиковською, це було його перше кохання, він пестливо називав її Дзюнею. Але ця польська дівчина була вільною, не закріпаченою, а Шевченко був кріпаком. Різниця в їхньому соціальному становищі породила в юнака глибокі роздуми про тяжку долю селян. У листопаді 1830 р. почалося польське повстання. Енгельгардт виїхав до Петербурга, за ним виїхала і його свита. Вже з певним життєвим досвідом, наприкінці лютого 1831 р., сімнадцятирічний Шевченко прибув до столичного Петербургу. За плечима безрадісне дитинство, навчання у дияків-деспотів, важка праця.
У 1832 р. Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки до живописця В. Г. Ширяєва. В. Г. Ширяєв походив із кріпаків, був відпущений на волю й записався у Петербурзький ремісницький цех. Він був одним із відомих на той час у столиці майстрів декоративного розпису. Артілі Ширяєва доручено було оздоблення приміщень сенату й синоду. 1836 р. артіль розписувала театр у Петербурзі. В розписах брав участь і Шевченко. Це розширювало його кругозір, давало можливість бувати у багатьох митців – скульпторів, архітекторів, художників, сприяло виробленню в юнака професійних навичок, естетичних смаків.Важливу роль у житті Шевченко відіграло його знайомство з художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, поетом В. Жуковським та іншими видатними діячами культури. У їх колі зароджується думка про викуп талановитого кріпака. Активну участь у цьому взяв А. Мокрицький. У щоденнику 18 березня 1837 р. він зробив такий запис: «Коли всі розійшлися, я залишився один, розповідав Брюллову про Шевченка, намагався спонукати його на добре діло, і, здається, це буде єдиний засіб – через Брюллова звільнити його від тяжких, ненависних кайданів рабства. Легко сказати! Людина з талантом страждає в неволі з примхи грубого пана!».
К. Брюллов створює портрет В. Жуковського, який був розіграний у лотереї, і за 2500 крб., одержані за портрет, Тараса Шевченко викупили з кріпацтва. У відпускній говорилося, що Шевченко вільний, що до нього не мають більше ніякого відношення ні пан Енгельгардт, ні його спадкоємці. Колишній кріпак тепер може обирати собі такий спосіб життя, який побажає. Відпускна Шевченкові була вручена 25 квітня 1838 р. В. Жуковським на квартирі К. Брюллова в присутності М. Вієльгорського та А. Мокрицького. Тарасу було тоді 24 роки. Ось як розповідає про цю подію його друг і земляк з Богуслава Іван Сошенко: «Це було наприкінці квітня… В холодному Петербурзі запахло весною. Я відчинив вікно, яке було урівень з тротуаром. Раптом до моєї кімнати через вікно вскакує Тарас, мало не збивши мене з ніг, кидається мені на шию і кричить: «Воля! Воля!» – «Чи не здурів ти, Тарасе?» А він все стрибає і кричить: «Воля! Воля!» Зрозумівши, у чому річ, я вже й сам почав душити його в обіймах і цілувати. Сцена ця скінчилася тим, що ми обидва розплакалися, мов діти».Під час навчання в Академії мистецтв Шевченко одержав три медалі, його живопис звертався до рідної природи та нелегкого життя українського народу. Але слово переважило, його твори – синтез української літературної та живої розмовної мови, краяли душу й звали до боротьби. А назва першої збірки «Кобзар» свідчила про те, що поет Шевченко співав про народ і для народу. Великий народний поет – це звання йому дало саме життя, а твори Шевченка актуально звучать і сьогодні. Вони вчать любити свою Вітчизну, виховують віру в творчі сили кожного з нас, надихають на самовіддану працю.
Про світове значення творчості Шевченка добре сказав народний поет Узбекистану, академік Гафур Гулям: «Вірний і геніальний син українського народу – безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії і прагнення всіх народів».Перші пам’ятники Шевченкові з’явилися ще в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Харків відомий як місто де був встановлений один з перших в Україні пам’ятник Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам’ятника Кобзарю в Харкові буда родина Алчевських. Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку, професору Петербурзької Академії мистецтв В. О. Беклемішеву, вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого мармуру. У 1898 році бюст встановлено біля садиби Х. Алчевської на вулиці Садово-Куликовській, зараз Дарвіна. Оскільки Х. Алчевська очолювала жіночу недільну школу й була популяризатором творів Шевченка, біля цього пам’ятника часто збиралась молодь, вихованці школи, поети-початківці. Вони читали тут свої вірші, сповнені вірою в світле майбутнє народу. У 1932 Микола Алчевський, викладач юридичного інституту передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка й зараз цей експонат знаходиться у Києві у державному музеї поета.
9 березня 1934, тобто в день 120-річчя від народження Кобзаря у Харкові почалася закладка пам’ятника великому поету. Цікавий факт: на місті сучасного монументу Тарасу Шевченко в Університетському саді у 1907–1934 роках стояв пам’ятник Василю Каразіну. Пізніше його тричі переносили, спочатку на вулицю Університетську до одного із старих корпусів університету, згодом, 1958 року до лівого боку теперішнього головного корпусу Харківського університету, нарешті 2004 року – до центрального входу корпусу.
Створював пам’ятник Т. Г. Шевченко Матвій Генріхович Манізер (1891–1966). Його творчі пошуки були тривалими: він подорожував шевченківськими місцями, робив велику кількість пейзажних та жанрових етюдів, ретельно вивчав зовнішність і особистість Т. Г. Шевченка – за його творами, листуванням і мемуарами про нього, автопортретами, посмертною маскою, тощо. Збереглися свідчення, що працюючи над проектом, скульптор немало потрудився для винайдення необхідних форм і пропорцій, образів і загальної концепції пам’ятника. М. Г. Манізер вирішив, що особистість Кобзаря невід’ємна від створених ним образів. Авторська знахідка скульптора: йому будуть позувати майстри театральної сцени, актори харківського театру «Березіль» Леся Курбаса в образі шевченківських героїв. Н. М. Ужвій в образі Катерини, П. М. Бучма в образах гайдамаки та селянина з жорном на плечах. О. І. Сердюк в образах молодого хлопчика з косою та кріпака в кайданах, С. В. Коваль – образ дівчини-кріпачки та інші. «Це були першокласні художники! – пригадував М. Г. Манізер, – Все життя я їм буду дуже вдячний…». Відкриття монументу відбулося 24 березня 1935 року.
Пам’ятник Т. Г. Шевченко в Харкові 1935 р., у Києві 1938 р., в Каневі на могилі поета – 1939 р. Автором усіх трьох головних і найвідоміших в Україні пам’ятників Кобзарю є Матвій Манізер. Матвій Генріхович народився 5 (17) березня 1891 р. 2021 року виповнюється 130 років від дня його народження. Пам’ятник Т. Г. Шевченко у Харкові офіційно визнаний найкрасивішим у Європі. А Харківський державний академічний український драматичний театр, актори якого позували скульптору, сьогодні носить ім’я Т. Г. Шевченко.
Рекомендована література.
1. Дзюба І. М. Тарас Шевченко / І. М. Дзюба. – Київ : Альтернативи, 2005. – 704 с.
2. Ковальчук Ю. І. Тарасові музи / Ю. І. Ковальчук. – Київ : Вид-во Україна, 2003. – 207 с.
3. Неділько Г. Я. Тарас Шевченко: Життя і творчість / Г. Я. Неділько. – Київ : Рад. шк., 1988. – 247 с.
4. Сергієнко Г. Я. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодієвське товариство / Г. Я. Сергієнко. – Київ : Наук. думка, 1983. – 208 с.
5. Творчість Т. Г. Шевченка у філософській культурі України : Зб. наук. праць / АН України ; Ін-т філософії ; Відп. ред. Т. І Лук. – Київ : Наук. думка, 1992. – 144 с.
6. Цвілюк С. А. Історична мудрість Великого Кобзаря / С. А. Цвілюк. – Одеса : Маяк, 2008. – 312 с.
7. Шевченкознавство в сучасному світі : Монографія / Н. Л. Білик, І. П. Бондаренко та ін. ; за ред. І. П. Бондаренка, Л. В. Коломієць. – Київ : Київський ун-т, 2014. – 463 с.
