Кураторська година "Друга світова і харків'яни"
Друга світова війна велася одночасно проти нацизму й фашизму – в Європі та проти японського мілітаризму – в Азії. Це була війна світоглядів, яка перетворилась на найкривавішу в людській історії: понад 50 млн. життів, більша частина яких – цивільна.
У масовій європейській свідомості День перемоги у Другій світовій війні ототожнюється з 8 травня 1945 р., адже саме тоді набув чинності акт про безумовну капітуляцію німецьких збройних сил і завершилася тривала та кривава війна в Європі. Дата 9 травня пов’язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в радянській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом. Відповідно до указу Президента України, підписаного 2015 року, День пам’яті жертв Другої світової війни та примирення між країнами – учасниками Другої світової війни відзначають 8 травня, а також зберігається державне свято – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – День перемоги, що відзначається 9 травня.
Історично коректною датою завершення Другої світової є день підписання акту про японську капітуляцію, тобто 2 вересня 1945 р. Тоді Друга світова війна завершилася у глобальному масштабі. Символічно, що від СРСР акт про безумовну капітуляцію Японії підписав українець Кузьма Миколайович Дерев’янко (1904–1954).
Його життя пов’язане з нашим містом. Він закінчив Харківську військову школу, а згодом у 1943 році брав участь у визволенні Харкова. 7 травня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Кузьмі Дерев’янку посмертно звання Герой України з нагородженням ордена «Золота Зірка» за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни, а також за визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин.
Ще у травні 1946 року Президент США Гаррі Трумен нагородив К. М. Дерев’янка орденом «Легіон заслуг» (Legion of Merit).
У нашому місті на Павловому полі є вулиця К. М. Дерев’янка, так харків’яни вшанували ім’я героїчного українця, визволителя Харкова.
У роки Другої світової війни нарівні з чоловіками відважно стали на захист Батьківщини тисячі жінок. Вони змінили сукні на військовий одяг та пройшли сувору школу загартування зі зброєю в руках. 12 липня 2021 року виповнюється 105 років від дня народження найуспішнішій у світовій історії українській жінки-снайпера – Людмили Михайлівни Павличенко (1916–1974), яка на своєму бойовому рахунку мала 309 убитих фашистів, із них 36 снайперів.
Л. Павличенко в роки війни вороги називали – «леді смерть», американські, англійські та канадські журналісти величали «королевою вогню», «снайпером № 1», «найкращою гвинтівкою Землі». Людмила мала гострий зір, володіла тонким слухом і прекрасною інтуїцією. Вона з величезною точністю фіксувала в пам’яті балістичні таблиці, обчислювала відстань до об’єкта і поправку на вітер. Одного разу вона цілу добу пролежала в засідці не ворухнувшись і лише наступного ранку крізь густу завісу туману помітила, що ворожий снайпер, ховаючись, повільно пересувався в її напрямку. Через приціл Л. Павличенко розгледіла очі супротивника, який, у свою чергу, теж її побачив. Він був спантеличений тим, що перед ним жінка. І постріл Людмили пролунав першим. Коли дівчина переконалася, що ворог мертвий, підібралася до нього і вийняла з кишені записник, в якому снайпер фіксував свої перемоги. Виявилося, що рахунок жертв, відкритий гітлерівцем ще в 1940 р. у Франції, сягнув 500 осіб (400 французів, англійців і 100 наших воїнів). Це було набагато більше, ніж знищила сама Павличенко. Такі випробування в житті Людмили траплялися неодноразово. І дуель із нею в різний час вступали 36 найкращих німецьких снайперів, всіх їх було ліквідовано.
Жінка американського президента Елеонора Рузвельт (1884-1962) і Асоціація американських студентів під час Другої світової війни, запросили радянських студентів-фронтовиків відвідати США. Оскільки на той час Людмила була студенткою історичного факультета Київського університету, вона вирушила спочатку до США, а потім до Канади та Англії. На мітингу в Торонто мер міста вручив Людмилі пам’ятний подарунок – снайперську гвинтівку з оптичним прицілом – як свідчення глибокої поваги та захоплення канадців мужністю цієї хороброї жінки. У Лондоні вона брала участь у Першому конгресі молоді світу і її обрали віце-головою військової комісії конгресу.
25 жовтня 1943 р. за виявлену відвагу, військову майстерність і мужність Людмилі надали звання Героя Радянського Союзу. Їй виповнилося 27 років.
Визнанням внеску українського народу у спільну перемогу сил антигітлерівської коаліції у світі, стало започаткування Організації Об’єднаних Націй (ООН) у 1945 р., де УРСР увійшла до кола держав – засновниць.
Харків’яни теж внесли свій вклад в перемогу. Вони воювали на всіх фронтах, 118 харків’ян були вдостоєнні високого звання Героя Радянського Союзу.
Харківський університет не залишився осторонь подій Другої світової війни. Його викладачі, студенти, співробітники героїчно воювали проте фашизму. Більшість їх загинула. Та пам’ять про них жива.
Завдяки ініціативі молоді та спільноти нашого міста, відбувся збір коштів на побудову пам’ятника студентам-добровольцям, які пішли на фронт із стін нашого закладу.
Студент-філолог, Харківського університету, боєць студентського батальйону, видатний український письменник Олесь Гончар (1918–1995) у романі «Людина і зброя», відзначеному Державною премією УРСР імені Т. Г. Шевченко, описав бої і героїчний подвиг студбатовців Харківського університету.
І тепер на площі Свободи, поруч з головним корпусом університету п’ять бронзових постатей, четверо йдуть на фронт і дівчина, яка проводжає коханого. Всі йдуть уперед і тільки один студент на мить озирнувся, ніби прощаючись. Його назвали «юнак, що йде у вічність».
У Харківському університеті знаходиться Меморіальна Дошка з іменами студбатівців, що не повернулися з війни.
У фондах Центральної наукової бібліотеки зберігається колекція книг, присвячених подіям Другої світової війни, які відбувалися на тернинах Харкова і Харківської області.
