Світло скромності та справжнього покликання: спогади про Валерія Віталійовича Богданова
6 вересня 2026 року кафедра та весь фізичний факультет втратили чудового викладача, усе життя якого від студентських років і до останніх днів було пов’язане з Університетом.
Пішов у вічність ВАЛЕРІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ БОГДАНОВ - світла, добра, чуйна, розумна людина, яку щиро любили всі співробітники кафедри.
Він був унікальною людиною, поєднуючи в собі талант знаючого та люблячого студентів ВИКЛАДАЧА і вмілого, винахідливого ДОСЛІДНИКА, здатного реалізовувати складні експерименти, продумуючи й створюючи необхідні умови для отримання точних та обґрунтованих результатів.
Як викладач, Валерій Віталійович читав студентам спецкурси, які розробляв сам, спираючись на літературні дані та результати досліджень, що проводилися на кафедрі, у більшості з яких він сам брав участь.
Керуючи студентами під час виконання робіт лабораторного практикуму «Ріст кристалів», він створював умови для проведення справжнього експерименту. Студенти, які вже прослухали однойменний спецкурс, що його читав Валерій Віталійович, застосовували на практиці отримані знання і з цікавістю самі вирощували кристали різними методами. Усі на кафедрі часто чули захоплені вигуки студентів, які виконували лабораторні роботи, коли вони розглядали й аналізували вирощені власноруч кристали. Студенти любили лекції Валерія Віталійовича, і в нього ніколи не було проблем із відвідуванням, адже їм було цікаво все, про що він розповідав.
Ось як відгукується про Валерія Віталійовича, дізнавшись про його смерть, один із випускників кафедри Олександр Шкурманов, який нині працює науковим співробітником Кільського університету в Німеччині (Christian-Albrechts-Universität zu Kiel):
«Дуже гірка новина…
Валерій Віталійович був прекрасним викладачем, який умів зацікавити, пояснити, допомогти. Його спецкурси давали чудові теоретичні знання, а лабораторні практикуми — безцінний практичний досвід. Його заняття не були “сухими” та монотонними: Валерій Віталійович завжди додавав трохи дотепного гумору, який лише допомагав краще зрозуміти матеріал. Уже після закінчення університету, навчаючись в аспірантурі в Німеччині, я якось приїхав до Харкова і зайшов у гості на кафедру. Зустрівши Валерія Віталійовича, ми коротко обговорили мою наукову роботу, і він порекомендував мені хороший список літератури, який допоміг під час написання дисертації і який я цитую дотепер у своїх статтях. А наостанок подарував свій навчальний посібник, який і зараз іноді допомагає мені освіжити знання в галузі росту кристалів. Тепер ця книга нагадуватиме мені про чудову людину, викладача, наставника, якого, на жаль, уже немає».
Валерій Віталійович був співавтором понад ста наукових статей, у більшості з яких він був фактичним і основним виконавцем проведених експериментів. Він завжди розумів, який саме експеримент потрібно поставити, щоб отримати правильний і однозначний результат. Ніколи й нікому не відмовляв у допомозі. Сам невтомно працював, був завантажений методичною роботою, розробленням програм спецкурсів, щороку керував виконанням студентами курсових та випускних робіт.
Ним написано книги-навчальні посібники для студентів «Основи теорії росту кристалів» та "Дифузія в кристалах", які добре доповнювали матеріал, викладений на лекціях, і допомагали його засвоєнню.
Знаючий, дотепний, із чудовим почуттям гумору, Валерій Віталійович був людиною, з якою хотілося спілкуватися, радитися, ділитися інформацією. І співробітники, і студенти знали, що він щиро радітиме їхнім успіхам і завжди допоможе, якщо його про щось попросити.
Звістка про те, що пішов із життя Валерій Віталійович Богданов, відгукується в моїй душі глибоким болем і водночас щирим, світлим смутком. Коли я повертаюся думками у свої студентські роки, перше, що виринає в пам’яті, — це лабораторний практикум із росту кристалів. У тих аудиторіях завдяки Валерію Віталійовичу панувала дивовижна атмосфера. Навчатися у нього було справжнім задоволенням: не існувало жодного стресу чи страху помилитися. Він завжди був поруч, готовий підказати, пояснити та підтримати. Це була надзвичайно грамотна, спокійна людина, справжній Учений, який умів запалити інтерес до науки без зайвого тиску.
Згодом доля дарувала мені радість працювати поруч із ним уже як колезі. І це спілкування стало не менш цінним досвідом. За всі роки спільної праці у нас не виникло жодного конфлікту. Валерій Віталійович володів рідкісним даром — він умів ладнати абсолютно з усіма, створюючи навколо себе простір миру, тепла та взаємоповаги.
Будь-які технічні труднощі чи питання з обладнанням (ВУП) вирішувалися легко, варто було лише звернутися до нього по допомогу. Валерій Віталійович ніколи не відмовляв, чесно й сумлінно виконував свою справу кожного дня, не чекаючи натомість гучних почестей чи особливого визнання. Він просто робив те, що любив, і робив це досконало.
Кімната Богданова Валерія Віталійовича
Дивлюся на цю фотографію його кімнати, і серце стискається від болю... Ось його робочий стіл, той самий комп’ютер, за яким Валерій Віталійович провів стільки годин, за написанням навчальних посібників для студентів.
Цей стіл і комп’ютер так і залишаються на своїх місцях, зберігши звичну атмосферу його наукового пошуку. Але відтепер тут панує тиша. Ми вже ніколи не побачимо Валерія Віталійовича за цією роботою, не побачимо, як він схиляється над текстом, вкладаючи свій багатий досвід і душу в кожну сторінку.
Речі залишаються, зберігаючи пам’ять про свого господаря, а сам Він відтепер житиме у своїх працях, у матеріалах цих посібників і в серцях усім нам, кого він встиг навчити…
Це була Людина, яка справді перебувала на своєму місці, щиро закохана у свою працю та науку. Його спокій, висока інтелігентність, доброта та професіоналізм назавжди залишаться орієнтиром для кожного, кому пощастило знати його особисто. Світла й добра пам'ять про Вчителя, Колегу та прекрасну Людину назавжди залишиться в наших серцях.
СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ
Немає коментарів:
Дописати коментар