Різдво та Новий рік: святкування новорічних свят у різних країнах
1 січня в Україні офіційно святкують Новий рік. У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Але після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадського року стало 1 вересня.
20 грудня 1700 р. за указом царя Петра І почали святкувати Новий рік «за прикладом усіх християнських народів» 1 січня за юліанським календарем. Юліанський календар був запроваджений з 1 січня 45 р. до н. е. Юлієм Цезарем. У 325 році Перший Нікейський собор затвердив цей календар як обов’язковий для усіх християнських країн.
Із плином століть, у наслідок похибки юліанського стилю, календарний час весняного рівнодення перестав збігатися з дійсним, а в другій половині ХVI ст. ця різниця становила вже 10 днів. Щоб виправити астрономічну неточність юліанського календаря, 24 лютого 1582 р. папа Григорій ХІІІ (1502-1585) оголосив про запровадження нового календаря, який відтоді називають григоріанським, або новим стилем, а юліанський календар – старим.
Православна церква визнала сам факт неточності юліанського календаря, проте не прийняла нового, григоріанського.
Тому католицька церква, яка перейшла на новий стиль святкує Різдво 25 грудня.
У 1918 році було прийнято перехід на григоріанський календар. Оскільки православна церква відмовилась переходити на новий стиль, утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік, відзначення якого припадає з 13 на 14 січня.
Серед українців аж до початку ХХ ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницького – християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалась всіляка нечиста сила. «Вечори на хуторі близь Диканьки» М. В. Гоголя мали великий успіх, завдяки опису різдвяних культурних традицій.
Виразний аграрно-магічний зміст мав обряд «засівання» або «посипання», поширений не лише в Україні, а й на всій території, де проживають східні слов’яни. Селом ходили ще вдосвіта посипальники – хлопчики 7–14 років. По закінченні всіх обрядових дій, господарі пригощали їх яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, давали дрібні гроші. Зерно, яке хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала й віддавала курям, щоб вони краще неслися.
У межах святкування Нового року відбувалися величальні обходи й поздоровлення – щедрування та засівання, ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками, перевдягання в різні персонажі.
Весілля можна було справляти лише після святок. За традицією вони закінчувались на Водохресний Святвечір – 19 січня.
Узятою з храму святою водою належало вмитися та окропити дім. Вважається, що водохресна вода має особливу цілющу силу. На це свято віряни і досі занурюються у воду для очищення душі та тіла.
Треба зазначити, що в українців не було такого міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, як, наприклад, у Франції Пер Ноель або в США – Санта Клаус. В українських казках зустрічається Мороз, Морозко, Морозенко, проте його не пов’язували з Новим роком. Образ Діда Мороза порівняно новий, він з’явився в художній літературі лише в ХІХ ст.
Створення канонічного образу Діда Мороза, як новорічного персонажу сформувалось наприкінці 1930-х років. Тоді ж образ Санта Клауса теж прийняв сучасний вигляд.
У 1930 році відома компанія напоїв «Кока-Кола» вперше використала у своїй рекламі образ Святого Миколая, точніше Санта Клауса: доброго усміхненого бороданя, на якого завжди чекають діти. Компанія «подарувала» йому червоне вбрання і упряжку оленів, завдяки цьому він швидко став розвозити подарунки.
Вперше різдвяні подарунки почали дарувати один одному ще у Стародавньому Римі. Сповідники нової християнської віри обмінювалися коробочками з невеличкими сюрпризами. У наш час різдвяні подарунки ховають у шкарпетку в Європі і під ялинку у нас.
Запалювання різдвяних свічок теж безпосередньо пов’язано з язичницькими віруваннями, адже за допомогою вогню відганяли злих духів суворої зими. В християнську епоху запалена свічка у свято Різдва набувала особливого значення: вона символізувала перемогу світлих сил над темними, тобто казковість вже тоді була притаманна цьому святу, як і святочні ворожіння, які були теж елементом тогочасної культурної традиції.
У Франції в давнину існувала традиція теж зв’язана з вогнем: найстаріший чоловік у сім’ї допомагав наймолодшому вибрати велике поліно, яке потім тричі обносили навколо святкового столу, виголошуючи побажання. Потім поліно кидали в піч і воно горіло до півночі.
«Різдвяне поліно» - тепер традиційний французький десерт – це рулет з кремом або морозивом, политий шоколадом і, безумовно, французьке шампанське.
Традиція прикрашати ялинку прийшла з Німеччини, перша згадка про це датована XVI ст. Як елемент традиційної новорічної обрядовості новорічна ялинка не була характерна для східних слов’ян.
В Європі, а саме Англії, ця традиція з’явилась тільки в середині ХІХ ст., коли лондонські ілюстровані новини опублікували гравюру королеви Вікторії (1819-1901), принца Альберта і їх дітей біля прикрашеної ялинки. Вважається, що саме Альберт, чоловік Вікторії, привіз ялинку до Віндзорського палацу у 1840 роках і зробив її популярною, як на його батьківщині у Німеччині.
Традиція різдвяних листівок теж починається з часу правління королеви Вікторії, тобто у вікторіанську епоху (1837–1901). Саме королева Вікторія популяризована звичку відправляти поштові картки, увівши закон про вартість поштових відправлень в пів пені. Бум поздоровлення листівками почався після друкування у 1843 р. 1000 штук листівок художника Джона Калкотта Хорслі для Генрі Коула. Безумовно, листівками користувалися і до них, але Хорслі уперше надрукував побажання: «Веселого вам Різдва та щасливого Нового року». Це стало атрибутом різдвяних листівок у світі. Листівка Хорслі коштувала шилінг – денний заробіток некваліфікаційного робітника. Тому придбати їх могли тільки заможні люди. Але з часом технології печаті листівок стали дешевше і їх могли відправляти робітники, які знаходилися на заробітках далеко від дому, а отримати різдвяне поздоровлення дуже приємно в будь-яку епоху.
В новорічні свята дуже популярні хлопавки. Перша різдвяна хлопавка теж була зроблена у вікторіанську епоху. У 1847 році лондонський кондитер Том Сміт придумав загортати свої цукерки в яскраві обертки та додавати туди сюрпризи: маленькі іграшки, паперові шляпки, записочки з побажаннями. Обгортки розривалися, коли їх відкривали і це мало неімовірний успіх.
Саме в вікторіанську епоху Різдво почали святкувати з розмахом: бали, маскаради, танці, ялинки.
Наприкінці ХІХ ст. Різдво було не тільки релігійним, а й світським святом у Європі, в якому приготовлення (вибір подарунків, ялинкових прикрас, святковий стіл) грали таку ж важливу роль, як і саме свято.
Традиції давнини і сучасність – все переплітається у новорічних святах, але головне, що вони пов’язані з чарівним настроєм, з силою бажань, відкритістю і загадковістю, щирою любов’ю до традицій своєї землі та вірою в краще майбутнє.
Рекомендована література.
Демченко В. Новий рік в обрядовості українців // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - Чернівці, 2000.- Т.1 - С. 148-150.
Зимові свята - в Новий рік ворота : методичні та репертуарні матеріали до зимових свят народного календаря / Харківський обласний центр народної творчості ; Упоряд. : В. М. Демиденко, В. М. Осадча, О. В. Санько, В. А. Сушко . – Харків : Регіон-інформ, 2003. – 179 с.
Килимник С. І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.1. Зимовий цикл / Степан Іванович Килимник. – Вінніпег ; Торонто : Український Національний Видавничий Комітет, 1964. – 154 с.
Курочкін О. В. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність / Олександр Володимирович Курочкін ; Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР. – Київ : Наук. думка, 1978. – 191 с.
Радуйся, земле, коляда іде! / Авт.-упоряд. Ярослава Музиченко ; Ред. Катерина Міщенко. – Київ : Смолоскип, 2000. – 151 с.
