Запах мила
Потяг стиха зупинився. Жінка вийшла на перон і вдихнула повітря рідного міста — з гіркуватим присмаком тривоги. Її країна вже давно жила в стані війни, але вона все ще ловила себе на тому, що шукає очима знайомі, мирні ознаки: дитину з повітряною кулькою, пса на повідку, кав’ярню з відкритими дверима.
Двері відкрилися туго. У домі її зустріли пил і порожнеча. На підлозі — капці чоловіка, на стільці — його сорочка. Його не було вдома. Він пішов служити. Лишив записку: "Ти найкраща. Бережи себе."
Вона не плакала. Просто стояла посеред кімнати, поки глуха тиша не прорізалась виттям сирени. Противітряна тривога. Місто наче вдихнуло повітря і завмерло. Жінка рушила в душ.
Вода текла повільно, ледь тепла. Вона намилила руки, плечі, шию — і раптом цей запах. Легкий, знайомий до болю. Те саме мило, яким він мив руки. Те саме, яким пахли її рушники, їхні обійми, їхнє мирне життя.
Вона заплющила очі. За дверима вила сирена, а тут — лиш запах мила.
Єдине, що залишилося від життя без тривог.
Ми обов’язково все це переживемо і відсвяткуємо твоє повернення додому назавжди, а не на коротку відпустку. Ваш дім знов оживе і наповниться новими запахами, зустрічами і щастям. Цього в нас ніхто ніколи не забере.
ВідповістиВидалити