Сторінки

Сторінки

2023-24 (календарно-тематичне планування)

MYP IB

АКТУАЛЬНО

STEM

Польша

Доповнена реальність

Українські діти у Варшаві

Участь у проєктах 2021

Участь у проєктах 2020

Усміхнись!

Фізика

Теми блогу:

Як Україні зберегтися цілісною після Путіна

Далека та неминуча загроза

Як Україні зберегтися цілісною після Путіна


Формулювання проблеми

 

Що тримає Україну, усі такі різні її частини, разом? І що потроху суне її в бік об‘єднаної Європи?

Хтось скаже, спільна історія. Хтось скаже, культура. Хтось згадає тріаду від п‘ятого президента: "армія, мова, віра". А хтось згадає виступ шостого президента "...неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована..." і скаже, що разом країну тримають просто спільні досягнення і проблеми.

 

Говорячи про всю Україну, я говорю про усіх її громадян, за винятком тих, хто не бажає збереження України як цілісної незалежної держави. Тобто крім тих, хто мріє або приєднати Україну до якогось оновленого Радянського союзу (чи до входження у нову Російську імперію), або бажає розділення країни на частини із приєднанням цих частин до сусідніх країн. Про що можна говорити з такими людьми, я не знаю, тому просто не буду враховувати їх інтереси.

 

Можна докладно аналізувати, чому історія, віра та "неважлива, як названа вулиця..." поодинці не дуже ефективно об‘єднують всі частини країни. Мова, звісно ж, об‘єднує, але як один з елементів держави. Єдине, що не викликає запитань (доки країна є у стані війни), це армія, що боронить всю країну, а всі громадяни мають їй в цьому допомагати. Тобто зараз сильніше за все інше країну об‘єднують спільні зусилля з протидії ворогу, що на нас напав, та, опосередковано, сам ворог.

Тоді давайте скажемо, а хто ж уособлює цю ворожу силу, що допомагає країні триматись разом? Так, це саме той божевільний кремлівський дідуган, характеристику якому дано у відомій кричалці, що закінчується словами "ла-ла-ла-ла".

 

Тепер уявімо той день, коли Путін кудись зник. В ідеальному світі це означало б, що він відбуває довічне ув‘язнення за вироком Міжнародного кримінального суду. У нашому реальному світі це малоймовірно, тому скажімо, що він просто зник (наприклад, забрали інопланетяни). Що зміниться для Украйни? Спочатку нічого. Його наступник (ким би він не був) буде присягати на вірність "ідеалам і заповітам великого Путіна", і робити майже те ж саме. Суттєвою відмінністю буде лише те, що наступний правитель не буде нести на собі тягар очевидно помилкових рішень Путіна. Тому через деякий час цей наступник, або наступник наступника захоче (або буде вимушений) зняти з Росії санкції і повернути країну на шлях економічного розвитку. І засобів для цього у нього буде небагато. Треба забиратись з українського Донбасу, і щось вирішувати з Кримом.

 

І цей новий правитель (хоч умовний Патрушев, хоч умовний Навальний) приїде до Києва, попросить пробачення за дії режиму Путіна, покладе квіти до меморіалу загиблим воїнам. Можливо, навіть, стане на коліна (і зробить це або тому, що так треба, або за "покликом серця"). Він пообіцяє вивести війська з Донбасу, припинити підтримку найманців, що там знаходяться. Стосовно Криму скаже, що не все так просто. Хоч Путін і порушив Конституцію Російської Федерації, коли "приймав" Крим до складу Росії, але всі ці роки громадяни Росії туди приїжджали, щось купували, продавали,... Всі ці дії з їх боку були абсолютно законними з точки зору російського законодавства (та незаконними з точки зору українського). Тому треба, звичайно, якось "відмотати час назад", але при цьому врахувати інтереси усіх громадян Росії та України, які не порушували закони, які вони вважали дійсними на тій території.

Тому він, визнаючи незаконність (скоріше "невідповідність нормам міжнародного права та деяким положенням Конституції РФ") "приєднання" Криму, буде наполягати на вирішенні цієї проблеми шляхом проведення міжнародної конференції. Згодом ми на це погодимось, імовірно, на базі Кримськой платформи.

 

В результаті, через декілька років, коли пройдуть всі "перехідні періоди", Донецька та Луганська області будуть повністю контролюватись Україною. Там будуть українські прикордонники, військові, поліція, СБУ, органи державної влади та місцевого самоврядування, банки, пошта,... Іншими словами, Донецьк буде не дуже відрізнятись від, наприклад, Маріуполя. Може буде дещо чистіше повітря, бо у Маріуполі промисловість буде працювати на повну потужність, а у Донецьку - лише те, що залишилось після окупації.

В Криму будуть українські прапори (поліція, пошта, банки, ...): там будуть жити громадяни України, Росії, та ті, у кого 2 паспорти (Україні доведеться визнати подвійне громадянство, хоча б і на тимчасовій основі); економічний розвиток півострова будуть забезпечувати інвестиції з іншої країни (щоб зрозуміти, з якої саме, достатньо подивитись на мапу Чорного моря і задати собі запитання, бізнес з якої прибережної країни може дозволити собі (і хоче) вкладати гроші в туристичну інфраструктуру Криму).

Що буде в цей час робити держава Україна? Звісно ж, святкувати! Ми протримались до цього моменту, ми перемогли, ми повернули людей і території! Хоча ми пам‘ятаємо імена загиблих та ніколи не пробачимо злочини путінського режиму. А що ми будемо робити для збереження країни цілісною?

Перший удар по силі (або інституції), що об‘єднує, буде нанесено відразу ж після відновлення контролю над усією територією. Не пізніше ніж через півроку вже наполегливо будуть звучати наступні аргументи. Для відновлення зруйнованих та занедбаних колишніх окупованих територій потрібна купа грошей. Набагато більше, ніж є у і без того небагатої країни.

 

Так, у ході перемовин нам напевно вдасться отримати щось від Росії як компенсацію за окупацію. Це буде трошки легше зробити за Крим (тому що Росія визнає його окупацію/приєднання) та важче за частину Донбасу. Імовірно, Росія не визнає свою окупацію частин Донецької та Луганської областей, але погодиться щось компенсувати "як знак доброї волі та з гуманітарних міркувань". Розмір цієї компенсації буде залежати від ефективності українських дипломатів та від економічної спроможності Росії на той момент. Навряд чи вдасться виторгувати щось більше, ніж якийсь безкоштовний обсяг газу, що Росія пообіцяє нам поставити як компенсацію за окупацію. Причому, Росія буде намагатись розтягнути ці поставки на десятиліття, коли газ буде коштувати значно менше.

 

Тому десь треба брати ці гроші. Очевидною ідеєю буде зменшення видатків на армію, яка вже не воює. Треба буде дещо скоротити чисельність збройних сил (що, безумовно, правильно), а також не те, щоб зупинити програми переозброєння (ні, про це ніхто не каже!), а просто дещо їх розтягнути у часі, чи відкласти (а потім ще відкласти...). 

Ой! Це, мабуть якось не дуже правильно! Але буде саме так.

Цей удар буде болісним, але ми його витримаємо в умовах, коли немає очевидної зовнішньої військової загрози.

Спитаємо себе ще раз, що тепер буде тримати країну цілісною? До факторів, що були перелічені на початку, додасться ще один - спільна перемога.

 

Так, звісно, це не буде "класична" перемога, до якої ми звикли за останні три чверті століття (мається на увазі повна та беззастережна капітуляція гітлерівської Німеччини та майже повна капітуляція Японії). Не буде параду збройних сил України на Червоній площі в Москві (та і не треба). Але те, що ми вистояли, все одно буде великою перемогою.

 

На якийсь час цього вистачить. І доки ми продовжуємо святкувати та розмірковуємо над тим, що буде тримати Україну разом, країна отримає удар з іншого боку, точніше, з середини.

 

Нарешті, ми підходимо до найбільшого виклику. Уявімо собі, що так пройшло кілька років. Росія вже не агресор, деякі українські підприємства відновили тісну економічну співпрацю із російськими підприємствами. Громадяни України зі східних областей знову масово їздять на заробітки до Росії (принаймні до Москви), бо навряд чи в Росії буде так погано, аби середня зарплатня у Москві не була у двічі більшою, ніж у, скажімо, Сумах чи Донецьку. За цей час у Росії знову змінилась влада (так, уявімо, що влада в Росії почала змінюватись), і у кремлівському кріслі умовного Навального змінив умовний Шойгу, у якого ті ж саме ідеї, що були у Путіна, ті ж саме зовнішньополітичні цілі, тільки він краще навчався у школі, та дружить із математикою.

І тут підходить час чергових парламентських виборів в Україні (остання неділя жовтня четвертого року повноважень Верховної Ради України). Пропоную задати собі питання, яка (чи які) партії отримають більшість у Верховній Раді? 

За останні роки ми звикли, що електоральна стеля проросійських партій це 15-20%. Це не так вже й мало, але очевидно, що більшість у Верховній Раді вони отримати не можуть. Але це все в умовах окупації. Путін, окупувавши значні території, суттєво змінив електоральне поле України. Значну (якщо не більшу) частину проросійських виборців він забрав собі. Великим щастям для України є те, що Путін не дуже добре вміє рахувати (або не довіряє розрахункам, або надає перевагу гучним пропагандистським ефектам над тихими та ефективними діями). Але коли ці території буде повернуто, то мільйони виборців, яким не менше 8 років "промивали мізки" (різні там кисельови,  соловйови та інші), будуть голосувати на парламентських виборах. У найкращому випадку вони проголосують за умовну "ОПЗЖ". Напевне відповідні сили та структури утворять якісь нові партії з умовними назвами "за мирний Донбас", або "за щасливий Крим". І у цих проросійських партій будуть усі шанси утворити парламентську більшість.

 

Стосовно виборів Президента України значно важче зробити правильну оцінку. Достатньо згадати останні вибори (2010 р.), коли Україна була єдина, а у другому турі конкурували умовно проросійський та умовно прозахідний політик. Тоді переможець набрав приблизно на 880 тис. голосів (або на 3.5 %) більше. За ці роки багато чого змінилось і ще багато чого зміниться. Тому у небезпеці отримати проросійського президента я не впевнений, а у небезпеці отримати проросійську Верховну Раду і, в наслідок, уряд - впевнений.

 

Ця більшість, звісно ж не зможе приєднати Україну до союзу Росії та Білорусі, але зможе потроху рухатись у цьому напрямку. А якщо вони знайдуть якогось талановитого популіста, то через деякий час можна прокинутись у іншій версії лукашенківської Білорусі.

Ця загроза здається примарною, особливо у час, коли майже вісім років йде війна, а той саме дідуган брязкає зброєю на наших кордонах та загрожує окупувати ще якусь частину України. Але в той же час, така загроза є арифметично чіткою, і чим раніше ми її усвідомимо, тим краще зможемо приготуватись.

 

Д.М.

2 коментарі:

  1. Як же гарно все розкладено по поличках! Але висновок сумний: Не тратьте, куме сили, спускайтеся на дно((((( Може треба силою доводити такi статтi до мислючоi частки населення??, хоч вони будуть готуватися!!!!

    ВідповістиВидалити
  2. Так це лише формулювання проблеми. Проблема існує, і треба готуватись до її вирішення.
    Як саме? Відповіді, на мою думку, не є однозначними.

    ВідповістиВидалити